це просто невірші це просто прозорість

Близько двох місяців тому вийшла друком збірка молодого львівського поета Романа Штігера. Ця крихітка, чий наклад налічує лише близько 300 примірників і вміщує в собі 46 творів, має досить потужний голос – вперше презентована в Києві в березні місяці, нещодавно була представлена і у Львові.

Термін "невірші" авторський, він ніби підкреслює незалежність творчості автора від віршованих канонів, але водночас і заперечує можливість поставити знак рівності між невіршами і прозою. Якщо порівнювати за формою, то невірші, не маючи рими і ритму, схожі із верлібрами – вільними віршами, за поетикою, завдяки частому вживанню рослинних і пташиних образів, природних стихій – вогню, води, землі, вітру – мають спільне коріння із фольклорними текстами, а звернення до релігійних символів – Марії, причастя – додає відтінок молитовності. Інша характерна особливість поетики, що впливає і на форму, – це перманентний діалог із потенційним читачем, чи радше із Читачкою, бо невірші розповідають про почуття до жінки і є суто про жінку, і звернені до неї, як до всепочатку і всепричини, вона – скрізь: і всередині, і довкола, і в словах, і між рядків, і навіть на обкладинці – неосяжна, як океанський простір, і первинно безтілесна, як божественне начало.

Невірші – емоційно щирі, відверті, прозорі, як "скло проти сонця", і легкі для сприйняття, але їх прозорість – не відсутність кольору, як і притаманна їм легкість – не синонім порожності.

P.S.Сам автор каже, що "невірші стають цілісним организмом і починають існувати тільки тоді, коли текст супроводжують відповідна картинка і звуковий файл", – що ж, маю надію, що наступна збірка вийде у форматі альбому (на кшталт Іздрикового "Underground") із аудіо-додатком:-)